знахабнілий
ЗНАХАБНІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до знахабніти.
2. у знач. прикм. Те саме, що нахабний. А по селах партизани Сміливо гукали І фашистам знахабнілим Жити не давали (Забашта, Вибр., 1958, 247); Стали Вдвох міркувать вони, як женихів знахабнілих позбутись (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 234); * Образно. Земля навколо ревла й горіла від пекельної стрілянини, бомб та виття знахабнілих ворожих літаків (Ле, Клен. лист, 1960, 44).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | знахабнілий | знахабніла | знахабніле | знахабнілі |
Родовий | знахабнілого | знахабнілої | знахабнілого | знахабнілих |
Давальний | знахабнілому | знахабнілій | знахабнілому | знахабнілим |
Знахідний | знахабнілий, знахабнілого | знахабнілу | знахабніле | знахабнілі, знахабнілих |
Орудний | знахабнілим | знахабнілою | знахабнілим | знахабнілими |
Місцевий | на/у знахабнілому, знахабнілім | на/у знахабнілій | на/у знахабнілому, знахабнілім | на/у знахабнілих |
знахабніти
ЗНАХАБНІТИ, ію, ієш. Док. до нахабніти. Пани фабриканти і шахтовласники заворушились, знахабніли, знижують платню, навмисне підбурюють ріпників до бунту (Кол., Терен.., 1959, 58); Дезертири знахабніли, не ховаються, озброєні, розлазяться по селах (Кач., II, 1958, 220).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | знахабнію | знахабніємо |
2 особа | знахабнієш | знахабнієте |
3 особа | знахабніє | знахабніють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | знахабнів | знахабніли |
Жіночий рід | знахабніла | |
Середній рід | знахабніло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | знахабніймо | |
2 особа | знахабній | знахабнійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | знахабнівши |