пошептати
ПОШЕПТАТИ, шепчу, шепчеш, док., перех., без додатка і з спол. як, щоб і т. ін. 1. Сказати щось пошепки. - Мамо! питки, - тихо пошептав Івась (Мирний, І, 1954, 302); Стихне [соловейко], ніби пошепче своїй самочці, як її любить, а вона йому, мабуть, скаже, що й вона його любить (Кв.-Осн., II, 1956, 40).
2. над ким - чим, біля кого - чого, від чого і без додатка. Поворожити, почаклувати, промовляючи пошепки певні заклинання. Явдоха узяла води, пошептала над нею, збризнула його [сотника] тою водою (Кв.-Осн., II, 1956, 202); Молодиця скоренько подала бабі ножа. От вона пошептала, нашахрувала над ним (Стор., І, 1957, 24); Войцехова прийшла, оглянула хору, пошептала щось біля неї (Фр., VI, 1951, 166); На світі всячину я знаю,.. Кому чи трясцю одігнати, Од заушниць чи пошептати Або і волос ізігнать (Котл., І, 1952, 116); - Я пришлю свою відьму, і вона за три дні зарубцює вам ці виразки. - Пошепче? - криво посміхнувся безкровними губами Бараболя (Стельмах, II, 1962, 90); Ну, думали, пропала гармошка. А він висушив її, почаклував над нею, пошептав, помацав, - і знову заспівала в його руках (Тют., Вир, 1964, 208).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пошепчу | пошепчемо |
2 особа | пошепчеш | пошепчете |
3 особа | пошепче | пошепчуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | пошептав | пошептали |
Жіночий рід | пошептала | |
Середній рід | пошептало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пошепчімо | |
2 особа | пошепчи | пошепчіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | пошептавши |