толок
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | толок | толоки |
Родовий | толоку | толоків |
Давальний | толокові, толоку | толокам |
Знахідний | толок | толоки |
Орудний | толоком | толоками |
Місцевий | на/у толоку | на/у толоках |
Кличний | толоку | толоки |
толока
ТОЛОКА1, оки, ж. 1. Залишене під пар поле, що служить пасовищем для худоби. Та орав мій милий у ярині, та й став у толоці, Виплакала карі очі за чотири ночі (Укр.. лір. пісні, 1958, 157); От скоро вже і журавлі Поприлітають в степ широкий; Забовваніє у брилі Вівчар в степу серед толоки (Гл., Вибр., 1957, 236); По голій, тісній толоці Знов худоба худа шкандибає (Фр., X, 1954, 12); Череда звернула з толоки на шлях, простяглася до села і підняла за собою куряву (Н.-Лев., І, 1956, 71); Щедро пекло сонце, толока яскравіла диким маком, деревієм, собачим милом (Чаб., Тече вода.., 1961, 9).
2. діал. Взагалі вільна ділянка біля села, де збиралася молодь гуляти. По тім боці, у толоці, Та й гуляли хлопці. Мене ж мати не пустила, Що в чорній сорочці (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 26); Чому мене не пускають, через яку біду? Та я таки викрадуся, на толоку піду (Коломийки, 1969, 76).
ТОЛОКА2, локи, ж., розм . 1. Звичайно одноразова праця гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи, на яку скликають сусідів, родичів, товаришів (без оплати, а за частування). [Трохим (до косарів ):] Спасибі вам, люде добрі, що зібрались до мене на толоку. Чи й тепер положите весь луг, як торік? (Кроп., V, 1959, 130); В індивідуальному будівництві [у нових селах] побутує традиційна форма взаємодопомоги - толока (Нар. тв. та етн., 4, 1961, 87); // Люди, скликані для такої роботи. Після того, як будинок Варчука згорів до самого підмурка, Сафрон із сім'єю переїхав жити на зиму до свого свата Созоненка. Весною кілька разів скликав толоку, відбудувався і знову зажив на старому місці (Стельмах, II, 1962, 402); // перен. Про скупчення людей, які щось роблять. Всюди кипіла праця.. - Що це у вас така толока нині? - не втерпів таки Гриб Капелюшник з цікавості (Козл., Мандрівники, 1946, 24).
2. у знач. присл. толокою. Спільно, гуртом (працюючи без оплати, а за частування). Та й викопав при долині Глибоку криницю. (Не сам один; толокою Йому помагати Й добрі люде приходили Криницю копати) (Шевч., II, 1953, 257); Андрій був трохи лінивий, робив тілько те, що непремінно [неодмінно] вже треба: сіяти, косити, молотити, а більше вже - ні, тілько любив він толокою робити в кумпанії (Григ., Вибр., 1959, 258); - Хату доводиться ставити. Робимо це, звичайно, - «толокою», тобто всі сусіди, разом (Головко, II, 1957, 501).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | толока | толоки |
Родовий | толоки | толок |
Давальний | толоці | толокам |
Знахідний | толоку | толоки |
Орудний | толокою | толоками |
Місцевий | на/у толоці | на/у толоках |
Кличний | толоко | толоки |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | толока | толоки |
Родовий | толоки | толок |
Давальний | толоці | толокам |
Знахідний | толоку | толоки |
Орудний | толокою | толоками |
Місцевий | на/у толоці | на/у толоках |
Кличний | толоко | толоки |