урядник
УРЯДНИК (ВРЯДНИК), а, ч. 1. У дореволюційній Росії - нижній чин повітової поліції. - От нехай лиш побачу, що він тут ману пускає та книжки людям читає, - зараз руки назад та й до врядника (Коцюб., II, 1955, 12); Селяни довезли їх до міста й здали поліцейським урядникам (Н.-Лев., IV, 1956, 273); В цей час до громади чвалом підлетів на вмиленому коні урядник і, козирнувши, подав пакет справникові (Стельмах, І, 1962, 633).
2. дорев. Те саме, що урядовець. Вуйко був бідний магістратський урядник (Фр., III, 1950, 97); - Та я... що я? - м'явся комісар. - Я не правник. Я канцелярійний урядник (Март., Тв., 1954, 387); - Чи не має мама для мене на приміті когось вже іншого.. багатиря або високого урядника, - подумала Маруся (Н.-Лев., VI, 1966, 21).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | урядник | урядники |
Родовий | урядника | урядників |
Давальний | урядникові, уряднику | урядникам |
Знахідний | урядника | урядників |
Орудний | урядником | урядниками |
Місцевий | на/у уряднику, урядникові | на/у урядниках |
Кличний | уряднику | урядники |
урядників
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | урядників | урядникова | урядникове | урядникові |
Родовий | урядникового | урядникової | урядникового | урядникових |
Давальний | урядниковому | урядниковій | урядниковому | урядниковим |
Знахідний | урядників, урядникового | урядникову | урядникове | урядникові, урядникових |
Орудний | урядниковим | урядниковою | урядниковим | урядниковими |
Місцевий | на/у урядниковому, урядниковім | на/у урядниковій | на/у урядниковому, урядниковім | на/у урядникових |