шмаркач
ШМАРКАЧ, а, ч., зневажл. 1. Шмарката дитина.
2. Молода, недосвідчена, невміла людина, яку не поважають. Він носив білі погони й шашку, як офіцер.. А проте мусив витягатися в струнку та козиряти тому шмаркачеві через те тільки, що [той] був сином його начальства (Коцюб., II, 1955, 368); - Ви цього кавалера знаєте? - питаю. Вони заверещали, як обпечені: - Якого кавалера? На біса він нам здався, такий шмаркач! Перший раз бачимо! (Панч, На калин. мості, 1965, 66); - Тьфу, ти, Марку, чуєш? - аж плюнув Андрій спересердя.- Він, цей Мартинів шмаркач, обзиває нас боягузами (Козл., Ю. Крук, 1957, 357); Хто зачіпав робочу честь, на того він дивився, як на дурну дитину, і поблажливо, грубувато, але без злості говорив: - Шмаркач. Що ти розумієш?.. (Рад. Укр., 13.VIII 1962, 3); - Була б на тебе, хлопче, міцна рука, вміла б приструнчити, не опинився б ти зараз ось тут, у штрафній, не соромив би матір перед людьми. Чесна трудівниця, а має через тебе, шмаркача, ганьбу терпіти! (Гончар, Бригантина, 1973, 22); // Уживається як лайливе слово. - Он довкола тебе,- Боженко махнув лівою рукою, а правою і далі трусив Харитона за маніжку,- довкола тебе київські герої-металісти стоять! Шапку скинь, шмаркач! (Смолич, Мир.., 1958, 49).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | шмаркач | шмаркачі |
Родовий | шмаркача | шмаркачів |
Давальний | шмаркачеві, шмаркачу | шмаркачам |
Знахідний | шмаркача | шмаркачів |
Орудний | шмаркачем | шмаркачами |
Місцевий | на/у шмаркачі, шмаркачу, шмаркачеві | на/у шмаркачах |
Кличний | шмаркачу | шмаркачі |