затишшя
ЗАТИШШЯ, я, с. 1. Припинення вітру; безвітря. В природі відчувається прозоре, кришталеве затишшя перед першими осінніми бурями (Донч., VI, 1957, 361); Настає затишшя перед грозою (Гур., Новели, 1951, 178); // Тимчасове припинення шуму. Після короткого затишшя збори знову спалахнули дужим гомоном і гуком (Кучер, Трудна любов, 1960, 487).
2. перен. Припинення на деякий час яких-небудь дій, послаблення розвитку, поширення чогось. Затишшя на фронті... Дрімають окопи... (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 200); Після великої епідемії азіатського грипу в 1957 році настало деяке затишшя (Наука.., 3, 1959, 32).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | затишшя | |
Родовий | затишшя | |
Давальний | затишшю | |
Знахідний | затишшя | |
Орудний | затишшям | |
Місцевий | на/у затишші | |
Кличний | затишшя |