білувати
БІЛУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. 1. рідко. Білити крейдою, вапном і т. ін. Ми ще хати не білували (Сл. Гр.); Одного разу Юрко прийшов із школи.. Мати комин білувала (Головко, Мати, 1940, 34).
2. спец. Обдирати шкуру із забитих тварин. Той овець ріже, той білує, той жир обдира (Мирний, І, 1954, 48); - Бачите он той дуб? - показав дід рукою.
* Там вони й білували її [тварину], щоб не нести отак [необідрану] (Козл., Сонце.., 1957, 130); // рідко. Обчищати від шкірки, знімати оболонку. - Ти, Петре, не білуй так, бо з картоплі одні злизки залишаються (Кач., І, 1958, 380).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | білую | білуємо |
2 особа | білуєш | білуєте |
3 особа | білує | білують |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | білуватиму | білуватимемо |
2 особа | білуватимеш | білуватимете |
3 особа | білуватиме | білуватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | білував | білували |
Жіночий рід | білувала | |
Середній рід | білувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | білуймо | |
2 особа | білуй | білуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | білуючи | |
Минулий час | білувавши |