говорючість
ГОВОРЮЧІСТЬ, чості, ж., рідко. Властивість за знач. говорючий. І його веселість, і його говорючість дуже сподобалися їй (Н.-Лев., IV, 1956, 76).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | говорючість | говорючості |
Родовий | говорючості, говорючости | говорючостей |
Давальний | говорючості | говорючостям |
Знахідний | говорючість | говорючості |
Орудний | говорючістю | говорючостями |
Місцевий | на/у говорючості | на/у говорючостях |
Кличний | говорючосте | говорючості |