достойник
ДОСТОЙНИК, а, ч., заст. Особа, що має вищий духовний, військовий чин або займає керівну урядову посаду. Явився також губернатор Голуховський і багато достойників державних (Фр., XVI, 1955, 240); [Бей:] Чи ти пам'ятаєш, що ти моя дочка, дочка високого достойника великої країни? (Сам., II, 1958, 187); Високий військовий достойник сухим, чітким голосом говорив про заслуги погиблих (Кобр., Вибр., 1954, 187).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | достойник | достойники |
Родовий | достойника | достойників |
Давальний | достойникові, достойнику | достойникам |
Знахідний | достойника | достойників |
Орудний | достойником | достойниками |
Місцевий | на/у достойнику, достойникові | на/у достойниках |
Кличний | достойнику | достойники |