зронений
ЗРОНЕНИЙ, а, е, поет. Дієпр. пас. мин. ч. до зронити. Його вольове, гартоване чоло здригнулось, і всі побачили, як заблистіла зронена сльоза (Нар. тв. та етн., 2, 1962, 98); А до мене в кімнату тихо завітали зронені, як зітхання, слова: Мала мати одну дочку, Та й ку-па-ла у ме-до-о-чку... (Вас., Незібр. тв., 1941, 44).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зронений | зронена | зронене | зронені |
Родовий | зроненого | зроненої | зроненого | зронених |
Давальний | зроненому | зроненій | зроненому | зроненим |
Знахідний | зронений, зроненого | зронену | зронене | зронені, зронених |
Орудний | зроненим | зроненою | зроненим | зроненими |
Місцевий | на/у зроненому, зроненім | на/у зроненій | на/у зроненому, зроненім | на/у зронених |