зурочити
ЗУРОЧИТИ, чу, чиш, док., перех., етн. За марновірними уявленнями - особливим магічним поглядом накликати нещастя, хворобу на когось, завдати шкоди кому-, чому-небудь. Буває так, що тільки гляне [хто-небудь] і вже зурочить - зараз нападе на людину пропасниця (Григ., Вибр., 1959, 62); - А що се,- кажуть,- небого, на музики не йдеш? Дядина не пускає, щоб хто не зурочив, чи що? (Барв., Опов.., 1902, 74); - Ви, товаришу директор, не посилайте мого Петю ні на які збори.- Боїтесь, шоб не зурочили? - пожартував я (Збан., Малин. дзвін, 1958, 44).
Щоб (аби, коли б) не зурочити! - уживається, коли хтось схвально говорить про кого-, що-небудь, щоб цим вихвалянням не завдати тому шкоди. А правду сказати - аби дитину не зурочити! - гарна дівчина буде, та наймолодша донька Савчихи (Мак., Вибр., 1954, 111).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зурочу | зурочимо |
2 особа | зурочиш | зурочите |
3 особа | зурочить | зурочать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зурочитиму | зурочитимемо |
2 особа | зурочитимеш | зурочитимете |
3 особа | зурочитиме | зурочитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | зурочив | зурочили |
Жіночий рід | зурочила | |
Середній рід | зурочило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зурочмо | |
2 особа | зуроч | зурочте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | зурочачи | |
Минулий час | зурочивши |