попілець
ПОПІЛЕЦЬ, льцю, ч. Зменш.-пестл. до попіл 1. Легенький попілець, підхоплений силою вогню, злітав догори та розходився навколо (Коцюб., І, 1955, 219); * Образно. - Стара, та багато молодого жару маєш. - Був колись, та стухнув; тепер тільки попілець зостався! - зітхнувши, одказує Мар'я (Мирний, III, 1954, 238).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | попілець | попільці |
Родовий | попільцю | попільців |
Давальний | попільцеві, попільцю | попільцям |
Знахідний | попілець | попільці |
Орудний | попільцем | попільцями |
Місцевий | на/у попільці | на/у попільцях |
Кличний | попільцю | попільці |