стипуляція
СТИПУЛЯЦІЯ, -ї, ж., іст. Основний вид вербальних контрактів; у римському праві – формальний, абстрактний усний контракт, який встановлює зобов'язання. // Договір, який встановлювався у формі певного запитання майбутнього кредитора та відповіді майбутнього боржника; якщо виконувалися вимоги щодо порядку укладання стипуляції, то зобов'язання виникало незалежно від матеріальної підстави договору та господарської мети, яку переслідували сторони правочину; отже, зобов'язання за стипуляцією було абстрактним; але абстрактний характер стипуляції не означав, що боржник не може доводити злий намір кредитора.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | стипуляція | стипуляції |
Родовий | стипуляції | стипуляцій |
Давальний | стипуляції | стипуляціям |
Знахідний | стипуляцію | стипуляції |
Орудний | стипуляцією | стипуляціями |
Місцевий | на/у стипуляції | на/у стипуляціях |
Кличний | стипуляціє | стипуляції |