страдник
СТРАДНИК, а, ч . 1. Той, хто зазнає чи зазнав багато фізичних або моральних страждань. Нехай страдник одинокий Хоч на час забуде муки, На хвилинку знайде спокій Від боління та розлуки (Граб., І, 1959, 551); Пророків своїх, що терновий вінок Понесли за сльозу ту криваву, Порозшукує люд між німих могилок І воздасть своїм страдникам славу... (Стар., Вибр., 1959, 36); Міцкевича - поета і мислителя, страдника за долю свого народу, мрійника і гуманіста з його уболіваннями і тривогами ми бачимо в книзі [М. Бажана «Міцкевич в Одесі»] як живого (Мал., Думки.., 1959, 26); Смертність серед невільників була надзвичайно висока, але армію цих страдників весь час поповнювали в результаті набігів хижаки-людолови - турецькі і татарські феодали, работорговці (Наука.., 3, 1965, 12).
2. Канонізований церквою святий, що зазнав мук за віру; мученик. Батько велику книгу читає, про страдників божих, що за віру святу йшли з радістю і в огонь, і на страту (Стар., Облога.., 1961, 20); Прямуй же, страднику святий: Твої шляхи - широко розляглись, твої пісні далеко розлились, в твоїх словах - вогонь мети! (Чумак, Черв. заспів, 1956, 93).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | страдник | страдники |
Родовий | страдника | страдників |
Давальний | страдникові, страднику | страдникам |
Знахідний | страдника | страдників |
Орудний | страдником | страдниками |
Місцевий | на/у страднику, страдникові | на/у страдниках |
Кличний | страднику | страдники |