§ 44. Частки
Частки пишемо окремо, а ті, що стали частиною іншого слова, разом та з дефісом.
1. Окремо пишемо:
1) частку не з дієсловами:
не їсти, не пити; не може не бачити;
2) частку не з дієприкметниками, що виконують функцію присудка, з дієслівними формами на -но, -то в ролі головного члена односкладного речення та з дієприслівниками:
Праця не закінчена; Праці не закінчено; Підлога не вимита; Підлогу не вимито; Дивитися, не підходячи близько; Робити не поспішаючи;
3) частку не з дієприкметниками, якщо вони мають свої пояснювальні слова:
Перед будинком чорніла площа, не засаджена квітами; Я відклав ще не дописаний лист;
4) частку не зі словом, з яким вона не становить єдиного поняття, а є лише запереченням:
Не доля вирішує — людина творить свою долю; То не глибока річка клекоче, то шумить зелений ліс; Йому бракує не вміння виконати цю роботу, а бажання;
5) частку не з прикметниками у функції присудка, якщо вона заперечує ознаку, виражену ними:
Ця річка не широка (заперечення),
але:Ця неширока річка впадає в Дніпро (єдине поняття).
Примітка. Якщо між не і відповідним прикметниковим присудком за змістом речення можливе є (був, була тощо), частку не потрібно писати окремо; якщо зв’язка на цьому місці порушує зміст, частку не треба писати разом: Цей будинок не старий (не є старий); але: Цей будинок (є) нестарий (тобто відносно недавно збудований);
6) частку не з прикметником, що має пояснювальний займенник або прислівник із часткою ні, а також із прикметником, перед яким стоять слова зовсім, аж ніяк:
Ні до чого не здатна людина; Нітрохи не цікава лекція; Зовсім не великі обов’язки; Аж ніяк не приємні спогади;
7) частку не з підсилювальними прислівниками та незмінюваними присудковими словами, а також зі словами, що їх пишемо з дефісом:
не дуже, не зовсім, не цілком, не від того, не досить, не можна, не треба; розмовляють не по-нашому;
8) частку ні, переважно повторювану, уживану для заперечення наявності предмета чи ознаки, зокрема в деяких стійких словосполученнях без дієслова (присудка):
ні живий ні мертвий, ні кроку далі, ні на макове зерно, ні пава ні ґава, ні риба ні м’ясо, ні се ні те, ні сюди ні туди, ні так ні сяк;
9) частку ні з формами непрямих відмінків займенників, якщо між ними є прийменник:
ні в кого, ні в якому, ні до кого, ні з ким, ні до чого, ні за що і ні за що (з різними значеннями), ні на що і ні на що (з різними значеннями), ні на якому;
10) частку що, яка входить до складених сполучників, прислівників та інших часток:
дарма що, затим що, тільки що, поки що, хіба що, що ж до;
11) частку то в експресивних сполученнях що то за, що то, чи то, які виконують функцію підсилювальних часток;
12) частку би (б), за допомогою якої утворено форму умовного способу дієслова:
зайшов би, пішла б, ходило б, співали б;
13) частку же (ж), що виконує видільну роль у реченні:
Він же видатний письменник; Ходи ж зі мною;
14) частку то, що має у складі речення значення вказівності або визначальності:
Нащо то одній людині стільки грошей?
2. Разом пишемо:
1) словотворчі частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі слів, належних до будь-якої частини мови:
абищо, абияк; аніскільки, анітрохи, аніяк; дедалі, деколи, декотрий, дещо; чималенький, чимало; щовечора, щогодини, щоденник, щодня, щодоби, щодуху, щонайкращий, щоправда, щоразу, щосили; якнайшвидше, якомога та ін.;
2) частки би (б), то, що в складі сполучників немовби, ніби, щоб, якби; немовбито, нібито; абощо, якщо (див. ще § 43) і частку же (ж) у складі стверджувальних часток авжеж, аякже, атож;
3) -ся (-сь) (з походження — відзайменникова частка) у зворотних дієсловах:
вмився (вмивсь), одягнувся (одягнувсь), наївся (наївсь);
4) -сь (з походження — відзайменникова частка) у складі займенників і прислівників:
котрийсь, котрась, котресь, хтось, щось, якийсь, якась, якесь; десь, звідкись, колись, кудись, якось;
5) частку не, коли вона вжита на початку слова будь-якої частини мови як префікс, тобто якщо слово без цієї частки не вживане:
невільник, негода, недуга, нежить, немовля, ненависть, неук; незліченний, невпинний, невсипущий, негайний, ненависний, ненастанний, непохитний, нестямний; неволити, незчутися, ненавидіти, нестямитися, нехтувати, нездужати (хворіти), непокоїтися (хвилюватися), неславити (ганьбити); невдовзі, невинно, невпинно, незабаром, непорушно, непохитно, несамовито.
Лише деякі з названих дієслів залежно від їхнього значення із часткою не пишемо окремо:не здужати (не змогти), не славити (не прославляти);
6) частку не в складі префікса недо-, що вказує на неповний вияв дії, стану або якості:
недобачати, недоїдати, недолюблювати, недочувати; недовиконаний, недодержаний, недозрілий, недоказаний, недооцінений, недописаний, недорослий, недочутий; недобиток, недоїдок, недокрів’я, недоліток, недорід, недосяжність, недоторканність, недоук.
Якщо частку не вжито для заперечення дії, вираженої дієсловом із префіксом до, то її пишемо з таким дієсловом окремо, пор.:Він недочуває і Він не дочув моїх слів;
7) частку не з іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками, якщо вони разом означають єдине поняття:
невміння, неволя, неврожай, недоля, неправда, несподіванка; небалакучий, невдалий, невеселий, невчений, недобрий, незбагненний, немалий, неписьменний, несміливий; неабихто, неабиякий; невдогад, невже, невпам’ятку, невтямки, негадано, недалеко, недарма, недурно, нехотя,
а також із прийменниками незважаючи на.., невважаючи на...
та сполучниками немов, неначе, неначебто;
8) частку не з дієприкметником, якщо він є означенням до іменника і не має своїх пояснювальних слів:
незакінчена праця, нез’ясовані питання, непрочитаний текст, неспростовані факти, незабуті імена;
9) частку ні із займенниками та прислівниками:
ніхто (нікого), нічий (нічиїм), ніщо (нічого), ніякий (ніякому); ніде і ніде, нізащо, нізвідки, нізвідкіля, ніколи і ніколи, нікуди і нікуди, нінащо, ніскільки, нітрохи, ніяк і ніяк.
3. З дефісом пишемо:
1) словотворчі частки -бо, -но, -от, -то, -таки, коли вони виділяють значення окремого слова:
іди-бо; давай-но; тільки-но; так-от, як-от; отакий-то, стільки-то, тим-то, якось-то; важкий-таки, усе-таки, дістав-таки, так-таки.
Примітка 1. Якщо між цими частками та словом, до якого їх приєднують, стоїть інша частка, усі троє слів пишемо окремо: іди ж бо; тільки ж но (повідомили); скільки ж то (написано); чим би то (втішити); усе ж таки (домовилися).
Примітка 2. Частку таки пишемо окремо від тих слів, яких вона стосується, якщо вона стоїть перед ними: Він таки забіг до друга.
2) словотворчі частки будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна-, бозна- із займенниками і прислівниками:
будь-хто, будь-який, будь-де, будь-коли; коли-будь; що-будь; хто-небудь, чий-небудь, куди-небудь; казна-кому, казна-де, хтозна-який, хтозна-коли, бозна-чий, бозна-як;
3) частку не з власними назвами:
не-Європа,
але із загальними назвами — разом:нелюдина, неістота, неособа.