очманілий
ОЧМАНІЛИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до очманіти. Розмореним спекою, очманілим від власного лементу, їм, здається, вже й самим хотілося б вирватися з цієї колотнечі (Гончар, І, 1959, 45); Очманілі від тепла горобці лізуть прямо під ноги (Тют., Вир, 1964, 35).
2. у знач. прикм. Який утратив здатність нормально мислити, міркувати або нормально діяти, рухатися; одурілий. Ходила [мати] очманілою й не знала, що буде говорити [синові] (Хотк., І, 1966, 174); Павло, очманілий, зірвавсь на ноги (Головко, II, 1957, 488); * У порівн. Чужинець, мов очманілий, сів до столика (Досв., Гюлле, 1961, 26); // Який виражає такий стан. Він сопів, віддихувався і водив навколо очманілими очима, як людина, що її вдарило громом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 207).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | очманілий | очманіла | очманіле | очманілі |
Родовий | очманілого | очманілої | очманілого | очманілих |
Давальний | очманілому | очманілій | очманілому | очманілим |
Знахідний | очманілий, очманілого | очманілу | очманіле | очманілі, очманілих |
Орудний | очманілим | очманілою | очманілим | очманілими |
Місцевий | на/у очманілому, очманілім | на/у очманілій | на/у очманілому, очманілім | на/у очманілих |