тям
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | тям | тями |
Родовий | тяму | тямів |
Давальний | тямові, тяму | тямам |
Знахідний | тям | тями |
Орудний | тямом | тямами |
Місцевий | на/у тямі | на/у тямах |
Кличний | тяме | тями |
тяма
ТЯМА, и, ж., розм. Здатність осмислювати що-небудь; кмітливість, тямущість; розум. - Сей Шелевило - брехунець, - дума Хапко, - а проте... Тями йому не бракує: зна, що личко, що ремінець... (Вовчок, VI, 1956, 280); Розпука пойняла господаря старого, Що весь йому горох поїли край дороги. Як мати з того гріш? Людина не без тями, Надумавсь він горох посіять за житами (Зеров, Вибр., 1966, 431); - Глядіть, люди! - погрожує Салоган. - Їдете [переселятися] в штанях набираних [з купованої матерії], а щоб не позбулись і вибійчаних! Одумайтесь, хто має тяму! (Стельмах, І, 1962, 24); // рідко. Свідомість. Вона почувала, що якийсь туман налягає на її тяму (Н.-Лев., V, 1966, 287).
@Без тями: а) нічого не усвідомлюючи, з потьмареною свідомістю. Вона стояла німа, без тями, важко дишучи, безвладна, немов розбита (Фр., VII, 1951, 124); І ходжу я по місту без тями (Сос., І, 1957, 118); б) без пам'яті; в непритомному стані. Василь пішов двором. Щохвилини натикався то на перекинутий ослін, то на якогось без тями п'яного (Хотк., І, 1966, 118); Брати (взяти) до тями що - розуміти, усвідомлювати що-небудь. І я та «інженер» почули новину, Що з німцями зайшло в Росії на війну. Не зовсім ще тоді ми це взяли до тями (Рильський, Поеми, 1957, 262); Доходити (дійти) до тями - осягати розумом що-небудь; розуміти, усвідомлювати. - Явтуше Калениковичу, - вигукує парубок.., - не втручайтеся до наших справ!.. - Бувай здоровий, коли так, - каже Явтух, - з вашими характерами ви ще довго до тями не дійдете! Сам батько сватає, а він пручається!.. (Ю. Янов., II, 1954, 190); Мати тяму до чого - мати здібності, уміння, хист до чого-небудь. Має тяму до римарства (Сл. Гр.); Немає (нема) тями до чого - немає здібностей, хисту, уміння до чого-небудь. Нема тями й воза помазати (Сл. Гр.); Не при тямі - з потьмареним розумом. - А що, Мирон Іванович? - говорить тоді голосно управитель. - Не повно ума, не при тямі, - одказує йому той (Вовчок, І, 1955, 176); Повернути (вернути, привести і т. ін. ) до тями кого: а) повернути до нормального, свідомого сприйняття дійсності. Рип возів, притишені балачки привели його до тями (Панч, На калин. мості, 1965, 113); Вони підняли вгору гвинтівки, тричі вистрілили, і ці постріли привели Орисю до тями (Тют., Вир, 1964, 388); б) вивести з стану непритомності; Повертатися (повернутися, приходити, прийти і т. ін. ) до тями: а) повертатися до нормального, свідомого сприйняття дійсності; опам'ятовуватися. [Молибога:] Вони ж зараз не при собі. Їх же морозить од спасіння життя. А як ми їх обігріємо та обласкаємо, тоді вони до тями повернуться (Мик., І, 1957, 311); Через деякий час він з подивом зупиняється біля того ліска, де ще недавно богомільна каша людей кружляла й плакала навколо пройдисвіта-святого. Тут Дмитро трохи приходить до тями і з дороги повертає на витовчену четвертинку Мар'яни (Стельмах, II, 1962, 340); - Чого ж стоїш, Якиме? Сідай на канапу, - запросив Терпило. - Не можу прийти до тями, Данило, - сказав Гузь, сідаючи (Бурл., М. Гонта, 1959, 15); б) опритомнювати. - Набрав [льотчик] висоту, кисню нема, став непритомніти.. При зниженні знову прийшов до тями, посадив літака, навіть не пошкодив (Гончар, Тронка, 1963, 21); При тямі й пам'яті - у повному розумі, свідомому стані. Він до неї говорив, як чоловік при добрім змислі, розсудливо, при тямі й пам'яті (Вовчок, І, 1955, 163); Утратити тяму: а) перестати нормально, свідомо сприймати дійсність. З розгону лобом грюкнувся [тамада] об підлогу. Коліна перегнув, спину зігнув, але тями не втратив: продовжував славити іменинника (Ковінька, Кутя.., 1960, 138); б) знепритомніти.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | тяма | тями |
Родовий | тями | тям |
Давальний | тямі | тямам |
Знахідний | тяму | тями |
Орудний | тямою | тямами |
Місцевий | на/у тямі | на/у тямах |
Кличний | тямо | тями |
тямити
ТЯМИТИ, млю, миш; мн. тямлять; недок., перех. і неперех., розм . 1. Усвідомлювати, розуміти що-небудь; виявляти кмітливість, тямущість у чомусь. Книга була Зінькові така зрозуміла, ..як ще ні одна в світі: кожне тобі словечко в їй Зінько тямив.. Звалася та книга «Кобзар Тараса Шевченка» (Гр., II, 1963, 327); [Дорош (регоче ):] Як бачу, там у вас у бурсі Багато вчать, та мало тямлять (Кроп., V, 1959, 293); - І не слухайте його, пришелепуватого! Що він тямить? Меле таке, як з білої гарячки! - затарабанила Олена (Стельмах, І, 1962, 572); Зовсім не тямила [мати], що робить, наче збожеволіла (Коз., Листи.., 1967, 196); // у чому, на чому, що. Розумітися на чому-небудь, мати знання в якійсь справі. В однім селі був старенький піп, да мало що він тямив в писанії (Україна.., І, 1960, 129); - Чи робоча ж твоя невістка? - спитала кума, - чи тямить хоч трохи в хазяйстві? (Н.-Лев., II, 1956, 288); [Павленко:] В мене дочки дуже, дуже люблять ходити за хворими. Крім того, вони й тямлять у цім ділі (Крот., Вибр., 1959, 491); Ритор, граматик, різьбяр, землемір, цирковий танцюриста, Лікар, купальний прислужник і маг - він [грек] тямить на всьому (Зеров, Вибр., 1966, 349); // Уміти що-небудь робити. Як оженивсь, бачить, що жінка нічого не тямить. От раз молотить у клуні, а жінка дома місила, місила хліб, нічого не вдіє (Барв., Опов.., 1902, 323); Я грати вмію, та нот записати не тямлю (Л. Укр., V, 1956, 296); Балабушиха дуже любила ласощі й в куховарстві тільки й тямила, що варити варення (Н.-Лев., III, 1956, 216); - Славний хлопчина, - похвалив Свирид Яковлевич.- Тільки такий самий мовчазний, хмурий, як і ти.. - То й добре. Що йому, з доповідями виступати? - знизав плечима Тимофій.. - А коло землі уже й тепер тямить, як інший дорослий (Стельмах, II, 1962, 178); // рідко. Те саме, що відчувати 1. Я перегортала картки, часом поривалась читанням, аж мусила силоміць одривати очі від них, тямлячи на собі.. погляд антикварія (Л. Укр., III, 1952, 741).
@ Ні вуха, ні рила не тямити див. рило; Тямити силу див. сила; Тямити смак див. смак.
2. Тримати в пам'яті, пам'ятати. З кишені вийнявши півкіпки, Шпурнув [Еней] в народ дрібних, як ріпки, Щоб тямили його обід (Котл., І, 1952, 91); Скажу: допивсь І дохмеливсь, - Довіку тямить буду! Ні в рот не брать, Ні коштувать [куштувати], Не тільки що й до суду! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 137); Як нині Тямлю: день був літній (Фр., XIII, 1954, 336); По білих пролісках я йшла з тобою, і тямлю, як казав ти: «Втихне плач, і вбогих не здиратиме багач..» (У. Кравч., Вибр., 1958, 102); Іван тямить, як сьогодні: сиділи ввечері біля хати: батько, мати, він... (Круш., Буденний хліб.., 1960, 124); І [хрести] для прохожих ставили Ксьондзи і багачі, Щоб про покору тямили І вдень, і уночі (Павл., Бистрина, 1959, 74).
@ Не тямити себе, також від чого - бути в стані дуже сильного збудження, хвилювання; втрачати витримку під впливом особливо сильних почуттів. На неї напала така лють, що сама себе не тямила (Март., Тв., 1954, 131); [Орест:] Я не можу бачити сліз, я тоді сам себе не тямлю (Л. Укр., II, 1951, 91); Нарешті! Не тямлячи себе від радості, Шевченко обняв жаданого гостя (Тулуб, В степу.., 1964, 184); Рука моя піднеслася в повітрі, і, не тямлячи себе від гніву, я ударив кулаком рибалку (Ю. Янов., II, 1958, 164); Тямити до нових віників - те саме, що До нових віників пам'ятати (див. віник). - Та провчу ж, провчу [Демка], тітусю, так, що до нових віників буде тямити (Кв.-Осн., II, 1956, 192).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | тямлю | тямимо |
2 особа | тямиш | тямите |
3 особа | тямить | тямлять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | тямитиму | тямитимемо |
2 особа | тямитимеш | тямитимете |
3 особа | тямитиме | тямитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | тямив | тямили |
Жіночий рід | тямила | |
Середній рід | тямило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | тяммо | |
2 особа | тям | тямте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | тямлячи | |
Минулий час | тямивши |