згубник
ЗГУБНИК, а, ч. Той, хто призводить до згуби (у 3 знач.), знищує, занапащає кого-, що-небудь. Переповнена вона [планета] людськими стражданнями, які сієте ви, кати людської юності, згубники цвіту поколінь (Довж., III, 1960, 69); Вперше було показано [Л. Українкою] перемогу жінки над звабником і згубником жіноцтва дон-Жуаном (Рад. літ-во, 1, 1964, 66).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | згубник | згубники |
Родовий | згубника | згубників |
Давальний | згубникові, згубнику | згубникам |
Знахідний | згубника | згубників |
Орудний | згубником | згубниками |
Місцевий | на/у згубнику, згубникові | на/у згубниках |
Кличний | згубнику | згубники |